“Я хочу, щоб у кожної тваринки був свій дім”: історія котоготелю у Павлограді

У Павлограді на Дніпропетровщині діє незвичний притулок для котів, який заснувала місцева зоозахисниця Тетяна Близниченко. Вона називає його котоготелем — нині тут мешкає понад сотня тварин, більшість із яких врятовані із прифронтових громад та зони бойових дій.

Як розповіла Тетяна, за шість років існування притулку через нього пройшли сотні котів. Волонтери та військові постійно привозять сюди тварин, які вижили після обстрілів, евакуацій чи тривалого перебування без їжі та тепла. Зараз у котоготелі перебуває 107 хвостатих підопічних, які проходять лікування, стерилізацію та адаптацію до життя поруч із людьми.

Одна з таких історій — киця Сіма. Її зооволонтери евакуювали з Торецька майже рік тому. Вона була виснажена, налякана і потребувала тривалого догляду. Сьогодні Сіма здорова й готова до нової родини, якій подарує свою довіру та ніжність.

«Привозять у дуже занедбаному стані. Всі вони були хворі, потім лікувалися, проходили стерилізацію. Тому прилаштування затягується — не всі одразу готові до нового життя», — каже Тетяна.

Більше ніж 70 котів у притулку — це евакуйовані з гарячих точок Донецької області. Їх доставляють волонтери або військові. Нещодавно армійці привезли кількох кошенят із позицій під Покровськом. Їх вигодовували самі бійці, а зараз тварини проходять обробку від паразитів та готуються до пошуку нових господарів.

«Якщо звертаються військові — я не відмовляю. Так, місця вже бракує, але я розумію: ці тварини не виживуть без допомоги. Тому ми будуємо новий будинок для котів», — пояснює власниця котоготелю.

У притулку є й місцеві історії порятунку. Наприклад, Барсік — кіт, якого знайшли побитим, без одного вуха і з поламаними лапами. Його підібрали мешканці Павлограда та привезли до Тетяни. Після тривалого лікування Барсік знову навчився ходити і став улюбленцем усіх відвідувачів котоготелю.

«Я не знаю, хто міг зробити таке з твариною. Його знайшли побитого, з обпаленими вусами. Але він вижив. І тепер має шанс знайти добрих людей», — розповідає жінка.

Попри труднощі, Тетяна Близниченко не зупиняється. Вона продовжує приймати нових підопічних, шукає їм господарів і мріє, що колись усі врятовані коти знайдуть дім.

«Я хочу, щоб у нас не було безпритульних тварин. Щоб у кожної тваринки був свій хазяїн, свій дім», — каже вона.

Котоготель у Павлограді став не лише прихистком для сотень тварин, а й місцем, де любов, терпіння та людяність щодня рятують життя. Історія Тетяни — це приклад того, як навіть одна людина може змінювати світ довкола себе, даруючи тепло тим, хто не може попросити про допомогу словами.