Друге життя рудих: як у притулку на Дніпропетровщині рятують лисиць із капканів та людських осель

Історії Алусі та її сусіда – це розповідь про тонку межу між дикою природою та людським милосердям. Сьогодні двоє лисиць, врятованих на Полтавщині, знайшли безпеку у вольєрах притулку «Таліко», яким опікується зооволонтерка Яна Русіна.

Доля кожного з цих хижаків унікальна, хоча обидва потрапили до рук захисників ще малятами. Лис, який зараз мешкає в центрі, пізнав усю жорстокість полювання – він опинився у залізних лещатах мисливського капкана. Поранена лапка вимагала термінового втручання. Фахівці боролися за кожну можливість зберегти кінцівку, аби в майбутньому тварина мала шанс повернутися у ліс. Операція пройшла успішно, рани загоїлися, проте психологічна травма залишилася: звір досі панічно боїться людей і ховається від сторонніх очей.

Зовсім інша історія в лисиці Алусі. Вона прийшла до людей сама, обравши замість лісових хащів житловий будинок. Місцева мешканка, намагаючись допомогти тварині, припустилася фатальної для дикого звіра помилки – надмірної опіки.

“Ну, жіночка через доброту душевну, вона дуже переймалася за нею. Так сталося, що вона з нею там і ночувала, і годувала з руки, бо переймалась. Ну, сталося так, що вона дуже її приручила”, – пригадує Яна Русіна.

Тепер Алуся поводиться радше як домашня тварина, ніж як хижак. Її будні наповнені розвагами:

• спостереження за собаками та кумедні спроби їх “дражнити”;
• демонстрація нових іграшок перед сусідами по вольєру;
• повна відсутність страху перед людиною.

Саме ця довірливість стала для Алусі “вовчим квитком” у дику природу. Волонтери прийняли непросте рішення: лисиця назавжди залишиться в притулку. У лісі відсутність страху перед людиною – це прямий шлях до загибелі від рук мисливця або браконьєра.

Доля ж лиса залишається відкритою. Попри те, що його планують випустити на волю, зоозахисники сповнені тривоги. Навіть за умов воєнного стану поблизу територій, де живуть лисиці, продовжують з’являтися мисливці. Яна Русіна констатує: попри всі заборони, загроза для диких тварин залишається надзвичайно високою, а людська жорстокість часто виявляється сильнішою за закони та здоровий глузд.